ГОЛОС ВІРИ – GLASUL CREDINŢEI

Воскресіння Христове

            «Багато свідків про воскресіння Спасителя: ніч і світло повного місяця… і камінь відвалений, що й досі не лежить, свідчитимуть про воскресіння. Ангели Божі, що тут були, засвідчили про воскресіння Єдинородного. Петро й Іван і Тома, і всі інші Апостоли, з яких одні, прийшовши до гробу, виділи похоронні пелени, що ними Він перед тим був обвитий, і які лежали там після воскресіння, а інші доторкалися Його рук та ніг і виділи рани від цвяхів… Свідчать жінки, що держалися за ноги, і які бачили сильне землетрясіння і світло Ангела , що тут був. Свідчать ті пелени, що ними Він був обвитий, і що їх, воскреснувши, оставив. Свідчать вояки і срібло їм дане. Свідчить саме місце і тепер видиме, і цей святий храм здвигнений Христолюбною ревністю блаженної пам’яти царя Константина, і його краса про все те свідчить. Свідчить про воскресіння Іісуса і Тавита, воскресла із мертвих Його іменем. Якже не вірити Христовому воскресінню, коли навіть Його ім’я воскрешало мертвих? Про воскресіння Іісуса  і море свідчить, як ти передтим чув. Свідчить і ловля риби, і жар вугілля і риба положена на ньому. Свідчить і Петро, що раніше три рази був відрікся від Нього, а опісля  три рази визнав Його, і прийняв доручення пасти духовні вівці. До сьогодні стоїть Єлеон, наче б досі показував очам вірним Вийшовшого на хмараи, і небесні ворота, в які Він увійшов… І так, ти маєш багато свідків . Маєш за свідка і це місце воскресіння, і місце вознесіння, що лежить від нас на схід. Маєш за свідків там присутніх Ангелів і ту хмару, що на ній Він вознісся, і учеників, що звідтам прийшли.» (Св. Кирил Єрусалимський – 4-е століття).

 

Cine spune „Crede și nu cerceta?”

         De-a lungul timpului credința a trebuit să răspundă la nenumărate provocări sau acuzații. În general toate acuzațiile aduse credinței, tot ceea ce se reproșează creștinismului este fondat pe necunoașterea credinței. Poate una din cele mai vechi acuzații aduse creștinismului, repetată obsesiv și astăzi este folosirea afirmației „crede și nu cerceta” ca un fundament al creștinismului, considerarea credinței ca irațională. Mulți din cei care spun că această afirmație stă la baza creștinismului sunt convinși că ea se găsește în Biblie sau în scrierile creștine, la fel cum mulți dintre cei care încearcă să își apere credința nu sunt convinși că ea nu s-ar afla în Biblie sau în alte scrieri creștine. Dar atunci de unde a apărut această afirmație?

         Prima mențiune a acestei afirmații o găsim în cartea „Contra lui Cels”, a scriitorului bisericesc Origen (185-254), în care el respinge toate acuzațiile aduse creștinismului de către filozoful păgân Cels. Printre acuzațiile legate de persoana Mântuitorului, de minunile Sale, acest filozof mai aduce una: creștinismul este o religie pentru oameni needucați, o religie barbară, irațională, bazându-se pe sloganul „Nu cerceta, ci crede”, considerând înțelepciunea un rău, pe când nebunia este un bine esențial. El se bazează pe o interpretare greșită a cuvintelor Ap. Pavel din 1 Cor. 3, 18-19, unde, de fapt, Apostolul neamurilor consideră nefolositoare înțelepciunea despărțită de credință a acestei lumi, nu înțelepciunea în general. Oricum, Ap. Pavel arată de mai multe ori că nimeni nu L-a cunoscut pe Dumnezeu doar prin forța propriei gândiri, dar prin descoperire.

         La începutul răspunsului său, Origen arată că și alegerea unei filozofii în detrimentul alteia ține tot de credință. Mai apoi el spune că tot ceea ce facem zilnic se bazează pe credință: călătoria, semănatul, căsătoria – în credința că totul va ieși bine.

         Creștinismul, spune Origen, este o religie care se bazează pe învățare, învățarea obținerii unei schimbări a vieții, prin apropierea de Dumnezeu: „noi, creștinii, nu spunem oricui se apropie de noi: tu să crezi mai întâi că Cel pe care ți-L prezint este Fiul lui Dumnezeu; ci expunem fiecăruia învățătura așa cum se potrivește cu caracterul și constituția lui interioară, căci noi am fost învățați să știm cum trebuie să răspundem fiecăruia. Sunt și din aceia care nu pot primi mai mult decât să le spunem să creadă: aceasta le-o și predicăm. Cu alții însă procedăm, pe cât se poate, demonstrativ, prin întrebări și răspunsuri”. Cercetarea tuturor înțelesurilor credinței cere în primul rând timp, iar Origen subliniază că nu toți credincioșii dispun de timpul necesar, de aceea majoritatea se lasă ghidați pe drumul mântuirii: „în legătură cu mulțimea credincioșilor care s-au eliberat de puternicele valuri a păcatului în care se tăvăliseră înainte: ce ar fi mai bine pentru ei? Să-și fi schimbat felul de trai, chiar dacă n-au reușit să și-l fundamenteze cu logica rațiunii, și să fi găsit ajutor în credința că greșelile vor fi pedepsite și faptele bune răsplătite, ori, din contră, să amâne convertirea lor numai prin credință până ce ar sosi momentul să verifice totul pe temeiuri raționale? Dacă n-ar fi avut ajutorul simplu al credinței, e limpede că, afară de câțiva inși, nici un om n-ar fi putut ajunge la o viață îmbunătățită, ci ar fi rămas și mai departe într-o viață decăzută”.

Credința nu trebuie judecată după oamenii care pretind că o practică, pentru că nu toți sunt la același nivel de trăire a apropierii de Dumnezeu: „chiar dacă unii lenevesc și nu exersează, chiar dacă unii nu iau aminte la dumnezeieștile citiri, chiar dacă unii nu cercetează Scripturile, chiar dacă nu caută, după porunca lui Iisus, înțelesul lor și nu îl cer de la Dumnezeu, chiar dacă nu bat la ușile încuiate ale lor, nu se poate spune că din această pricină Scriptura este lipsită de înțelepciune”.

Acest slogan „crede și nu cerceta” a fost transmis din generație în generație de către cei care luptă împotriva credinței, iar la noi adâncit în conștiința populară prin îndoctrinarea ateismului comunist, dar vedem că el aparține celor ce se împotrivesc credinței, nu credincioșilor.

Новий молитовний покровитель церкви:

Св. Серафим Саровський

В другу неділлю Св. Великого Посту, наша українська православна церква збагатилась ще одним молитовним покровителем: Св. Серафимом Саровським.

Цей великий скарб завдячується нашому доброчинцю, отцю архимандриту Афанасію Немзет, який приносить цей скарб з Парижу, з жінського руського православного монастиря в якому служить як духовник. Велика подяка отцю архимандритуі мастеранду Афанасію, за цей великий дар його рідній церкві.

Святий Серафими Саровський, моли Бога за нас!

Різдво Христове

Маємо в Св. Євангелії одне місце, де Сам Господь говорить про Своє народження як Чоловік. Неправдивому судді Пилатові Господь сказав: «Я на те народивсяі на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди почує мій голос» (Ін. 18,37). Яку правду? Про кого засвідчить правду?

– Христос Господь прийшов засвідчити правду: про Бога, про людину, про світ і про ворога: Божого, людського і світського. Одним словом про все що найголовніше. Жінка самарянка зустрічаючи Господа при криниці Якова являється якби – то усобленням всього людства якe находилось в темряві, коли сказала Йому прeкрасні слова: «Я знаю що прийде Месія, що зветься Христос,- як Він прийде, то все розповість нам» (Ін. 4,25).Месія сказав світові правду про Бога, а саме що Бог, який є в трьох Особах рівних Собі є досконала любов. З любови створив світ, з любови до людини Син Божий стає Сином Людським. Любов’ю Божою возлюблений род людський, тією ж самою любов’ю як і ангелський рід. Але оновлення створіння починає з родом людським, якого Бог створив за образом і подобієм Своїм (Бут. 1,26).

Божество зближується до людства через Іісуса Христа, а людство зближується до Божества також через Іісуса Христа (Ін. 3,16).

Месія з’явив людям правду що вони не є створені для смерті, але для життя вічного й вічного щастя в Господі. Вся тайна Божої правди охоплена в словах Месії: «Так полюбив Бог світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ін. 3,16-17). Празник Різдва Господнього є початком видимої зустрічі Божества з людством в Іісусі Христі.

Той хто говорив до Єви й до Адама в Раю і вибрав Слово Боже, як пише Св. Афанасій Великий, з розума прародичів, говорить і сьогодні різними хитрощами до розума нашого, не є приятель людині,

а ворог людині. Світ його вибрав за приятеля й за батька. Ось що говорить про нього Месія: «Ваш батько – диявол і пожадливості батька свогови виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не всвтояв, бо правди нема в нім… він неправдомовець і батько брехні» (Ін. 8,44).

Месія прийшов звільнити нас від неправди, зробити нас вільними.

Дай Боже щоби це радісне свято Різдва Христового зросило над нами всіма Своєю Благодаттю, щоб ми зростали в Нім (Єфес. 4,15), «через Духа в чоловікові внутрішнім» (Єфес. 3,16). Різдво Христово по плоті не є для плоті, але для вічного веселія. Якщо воно прийде і пійде й не залишиться з нами, тоді ми жалюгідні.

«Як у слові Моїм позастанетеся, тоді справді Моїми учнями будете і пізнаєте правду,- а правда вас вільнинми зробить!» (Ін. 8,31-32), сказав Свм Христос Месія.

Стрітення Господнє

Подія яку святкуємо з життя земного Господа нашого Іісуса Христа могла – б назватись: Принесення до храму Богомладенця, тому що вона присвячена принесенню до храму Іісуса Христа в 40 – ий день після Його народження. Тому що Господа зустрічають в храмі праведний Симеон і пророчиця Анна і головно тому що особа Симеона дуже головна називається це свято, в якому жінка повинна була прийти для очищення, а хлопця присвятити Господу, святом «Стрітення Господнє».

Симеон був дуже розумним чоловіком, одним з тих 70 вчених які мали перекладати Ст. Заповіт з єврейської на грецьку мову. Він був збережений Господом побачити Спасителя народженого з Діви, діло в якому він сумнівався. Не таким довголітнім він був до народження Месії (маючи десь поверх 250 р.), як довголітнім залишився в життя Церкви, його пророчими словами. Його подячні слова залишились в нашому щоденному вечірньому богослужінню: «нині відпускаєш раба Свого Владико…»

Хто є для нього Богомладенець Господь?

– «Світло на просвіту поганам… і слава народу Ізраїля» (Лк. 2,32). Ще хто є для нього і для всіх людей Господь?

– Він є «… багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі і на знак сперечання» (Лк. 2,34).Його пророкування утвердить пізніше Сам Господь, говорячи: «Стережіться щоб вас хто не звів! Бо багато – хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: Я Христос – і зведуть багатьох» (Мт. 24, 4-5).

Останнє сперечання над Христом стане смертельно – вічним, бо – ж хто прийме тоді, наприкінці віків, неправдивого Христа погубито навіки свою душу, будучи позначений видимо противником Божим і людським! Цікаве є пророкування Симеона і для Матері Христової, Діви Марії: смертю Христовоюпроколота буде її душа, «щоб відкрились думки сердець багатьох!» (Лк. 2,35).

При хресті, Діва Марія стала Матір’ю Св. Апостола і Євангелиста Івана і Матір’ю нас всіх.

В день Стрітення Господнього в Церкві освячуються свічки, для осучаснення Симеонових слів: Христос,- це «Світло на просвіту поганам» (Лк. 2,32).

За наукою Церкви, свічка супроводить християнина в молитві, як це було в перших віках (Д.А. 20,8). З біблійної і канонічної точки зору, свічка повина бути зроблена з воску (Пс.67,3). Кого символізує свічка церківна, освячена?

– Господа Іісуса Христа і нас які живемо в Нім.

Великий отець Церкви, Св. Кирило Александрійський писав: «… зустрічаймо цей день свічками, як годиться синам світла і істинному Світлові Христові принесімо свічки з душевними світлами».

Ми, християни називаємо Христа: «Світлом світа» (Ін. 8,12), а Христос називає християнів теж «світлом світу» (Мт. 5,14). Великі таємниці заховуються в цім святі!

Священомученик Володимир

Православна Церква шанує пам’ять священомученика Володимира 25 – го січня, за старим стилем, днина в якій угодник Божий, Київський митрополит Володимир був стрілений большевиками в самій Лаврі Печерській. Дуже цікава річ написана в передмові книги «Про вихованя», якої автор сам священомученик Володимир: «… основа Церкви Христової викопана ворогами її… страсті Христові повторюються в страстях Церкви Христової, яка є Тілом Його». Перед тим як мав бути вбитим, митрополит Володимир(25 січня 1918) попросив вбійників щоб дозволили йому помолитись. Сказав коротку молитву: «Господи, прости мої гріхи і прийми дух мій в мирі». Своїх ворогів благословив і благословляючи їх був вбитий. Це віра Христова.

Спогадаємо дещо з його наук «Про виховання».

«Добре виховання,- це найдорогоцінніша спадщина, яку можуть залишити родичі своїм діттям».

За наукою священомученика Володимира, «… найважливіша відповідальність у вихованню дітей належить родичам», які повині виховувати своїх дітей ще з перших днів життя.

Чому так рано починає виховання дітей? – Тому що «… дитина приходить на світ з первоірдним гріхом… душа дитини є очищена від перворідного гріха через Св. Хрещення, але схильність до гріха хоча зменшена через Хрещення, всетаки не знищенна і не є викоріннована повністю з душі». Родичі повинні змагатись щоб викорінювати, якщо можливо, всю схильність дитини до зла і гріха.

Щоб переконати нас у вищезгаданій науці, священомученик Володимир робить слідуючи порівнення: «дитина – це деревце, а родичі – городники Богом визначені для цієї молодої рослини людської. Вони повині опікуватись нею з самого початку очистити від гріховного бруду і від злих прихилностей, від пристрастів, повинні зрубати дикі паростки самолюбства, упертості… зробити її послушну і дисципліновану в християнстві».

Так розуміється – научає Св. Володимир – прислів’я: «загинай дерево поки зелене!».

Молитва святого Єфрема Сиріна

Цю молитву ми супроводжуємо земними поклонами, преклоняючи і коліна свого серця. Кожному з нас ця молитва знайома і близька. Вона народилася в серці преподобного сірійського подвижника. Нею Церква наставляє віруючих в дні Великого посту. Ця молитва, нагадуючи про наші гріхи, навертає нас до Бога — Джерела прощення і святості.

Молитва св. Єфрема Сиріна починається зверненням до Бога: “Господи і Владико життя мого…”, бо тільки в Бозі наше життя і спасіння, наше блаженство. Він — Господь і Владика всього видимого і невидимого. Все міститься в Його руці. До Нього як до Джерела всякої благостині необхідно нам звертати свої погляди і помисли. Наші гріхи і вади заважають доброму християнському життю, перешкоджають приходити до Бога. От чому ми і просимо у Господа позбавлення від всього, що чинить перешкоди в справі покаяння і виправлення. Це — дух неробства, відчаю, любоначалля і марнослів’я.

Неробство — великий гріх. Воно — мати всієї решти вад, якими наповнене, на жаль, людське життя. Неробство розслабляє наш розум, волю і серце, приводить до ліності і до відчаю. Коли людина нічим не зайнята, вона легко піддається марним думкам, поганим вчинкам. Ледача людина розсіяна, в її серце легко проникає зло, сіється там і дає свої згубні плоди. Неробству була протиставлена праця. Праця — це дар Божий, за допомогою якого людина удосконалюється, одержуючи глибоке задоволення, духовну і тілесну міць. Без праці людина не може існувати, не може і спастися.

Як всяка вада, неробство народжує інші вади, наприклад, відчай. В молитві ми просимо Господа позбавити нас від відчаю, який вбиває дух і тіло. Людина більше не думає про своє спасіння, вона розчарована життям, оточуючими. Відчай легко може перетворитися в невір’я, в озлоблення. Смуток гасить в людині всяку іскру надії. Він може закінчитися найстрашнішим гріхом — самогубством.

За смутком слідує порок любоначалля. Любоначаліє — це пристрасне бажання бути вище інших скрізь і усюди. Це бажання виділитися з середовища, звеличитися, показати себе — мовляв, я не такий, як інші. Це бажання, щоб моє бачення, з того чи іншого питання, хай і помилкове, взяло верх, панувало, це бажання підпорядкувати собі інших. Любоначаліє виливається в пристрасть егоїзму, самомилування, самозвеличання, самопревозношення. Ця вада руйнує розум і серце.

Марнослів’я. До цьому гріха ми схильні в найбільшій мірі. Язик наш — ворог наш. Легше, говорить святитель Іоанн Златоуст, приборкати дикого коня, аніж свій язик. Всі ми пустословимо, засуджуємо, нерідко обмовляємо. Навіть в храмі нас часто захоплює цей гріх. “Язик — вогонь, прикраса неправди… поганить все тіло”. Він наповнений смертоносної отрути, говорить апостол Яків (Як.3,6,8). Марнослів’я — показник хворобливого стану людини.

Звертаючись до Господа і Владики нашого життя, будемо старанно і сокрушенно просити Його: “Господи і Владико життя мого, дух неробства, відчаю, любоначалля і марнослів’я не дай мені”. Докладатимемо всіх зусиль, щоб перемагати, з Божою допомогою свої вади і гріхи, досягаючи чистоти і досконалості, до чого покликана кожна людина.

Вознесіння Господнє

Всі Господські свята є утвердженням нашої спасительної православної віри. Св. Апостол Павло пише єпископові Тимофію: «безперечно – велика тайна благочестя: Бог явився в тілі… проповідуваний у народах, прийнятий вірою в світі, вознісся у славі» (1 Тим. 3,16).

Віра наша православна названа ще «східньою вірою» від Голови Церкви, Cпасителя нашого Іісуса Христа якого Дух Святий (Лк. 1,67) називає ще «Сходом з висоти» (Лк. 1,78) і який возноситься на «небо небес, на схід» (Пс. 67,34).

Коли возноситься Господь на небо?

-Як скінчилось сорок днів (Д.А. 1,3) від Його воскресіння.

В цей славний день, якого Теодор Студит називає «світлим днем», Господь з’єднав дві дії: благословіння і вознесіння. «І коли Він благословив їх (Апостолів) почав віддалятися від них і возноситися на небо» (Лк. 24,51).

Св. Апостоли залишаються в надії радісній на здійснення обітниці Господньої: Сшестя на них Св. Духа.

Надія Св. Апостолів є повна радості (Лк. 24,52), тому що вони були благословенні Господом. Очевидно, кожний початок і всю дію духовну треба здійснювати через благословіння Церкви. В руці священика, або єпископа які благословляють вірників треба бачити завсігди руку Господню, яка засилає кожному небесних дарів.

«Ілля пророк коли був вознесений залишив Єлисею плащ, а коли Іісус вознісся залишив ученикам великих дарів», пише Св. Іван Золотоустий.

На вознесінню, хмара взяла Господа з Оливної гори.

Псалмопівцеві було відкрито багато років перед Христом, що ця днина стане великою радістю не тільки для Апостолів і всіх віруючих земних людей, але стане радістю всім ангелам які будуть оспівувати це свято.

Подібно тому як Господь возніся на небо на хмарі, наприкінці віків, в той день Господній, всі Божі угодники будуть «піднесені на хмарах назустріч Господу у повітрі» пише Св. Ап. Павло (1 Фесал. 4,17).

Св. Іоан Золотоустий научає що свято Вознесіння Господнє закликає нас подумати глибоко над зустріччю з Господом наприкінці віків.

Зато «ні богач не є щасливим, ані убогий хай не чеслиться нещасним, тому що щасливим, три рази щасливим є той хто удостоїться піднесення на хмарі» останньої днини світу.

Святий Йов Угольський,- молитовний заступник Сігетчини

З благословіння Високопреосвященнішого Марка, Архиєпископа Хустського і Виноградівського 02 червня цього року, наша сігетська православна церква збагатилась ще одним дорогоцінним молитовним заступником, преподобним Йовом Угольським, новопрославленим Закарпатським подвижником.

Св. Йов (в народженні Іоан) Кундря є одним з святих наших днів. Він народився в селі Іза, на Закарпатті, 1902 р., село яке вже в ХХ сторіччі дало Православній Церкві більше як 160 монахів! Навіть з його сім’ї стали монахами він і один з його братів, які після внутрішнього заклику, після цілонічного розмірковування поцілувавши хрест якого носив на грудях сігетський ієромонах Амфілохій рішились стати монахами. Ієромонах Амфілохій та архимандрит Алексій Кабалюк переплітались своїми місійними діями на зміцнення православ’я серед тяжких гоніннь спричинених австро – угорцями. Ієром. Амфілогій ходив тайно до закарпатців, а архим. Алексій ходив тайно до наших сіл мараморських говорячи людям за православ’я і служачи тайно в побожних домах. В домі Кундря, хлопці хотіли поцілувати хрест якого носив на грудях ієром. Амфілогій, але цей припинив їх говорячи: “хто поцілує цей хрест повинен бути монахом”. Младенець Іоан з своїм братом підійшли на другий день ранком, можливо як до Причастя, рішучись поклонитись хресту і пійти в монаше життя. Архим. Алексій Кабалюк був той який постриг послушника Іоанна в монахи 1938 р. з ім’ям Йов. Теж на прохання архим. Алексія, монах Йов – після повернення з лагера і війни – був рукоположений в ієродиякона 1945 р. і скоро за пару місяців він був рукоположений в ієромонаха. Служив в Монастирях: Городилово і Мукачево і також всюди де висилала його Мукачівська Єпархія.

Багато людей які ще живуть пам’ятають його велику духовну постать. Хоча переніс велике гоніння, багато випробувань, преп. Йов Закарпатський був світлом монахів і народів. За його дуже свідоме служіння, Господь обдарив Свого подвижника великими дарами: глибокою молитвою, силою над нечистими духами, прозорливістю і іншими чудотворними діями. Вся його сильна духовна дія здобувалась Св. Літургією, яку служив щоденно. Проскомідію починав дуже раненько щоб споминати, з покладенням частички, багато, багато імен на Літургії. Мав цього Божого дару і знав хто з тих численних імен вже відійшов до Господа і споминав його між покійними.

Преп. Йов закінчив свою сильно родючу путь в селі Мала Уголька 1985 р., село в якому і був прославленний 18 вересня 2008 р.

Обидва Божі подвижники: Св. Алексій і Св. Йов покривали сігетчину своїми молитвами, за їхнє земне життя і ось що з Божого провидіння продовжують бути нашими небесними заступниками, але цим разом з ознакою воскресіння, частичкою їхніх мощей. Не забудемо ніколи цю благодатну днину 02 червня 2009 р., коли Архиєпископ Хустський і Виноградівський, Високопреосвященніший Марко вписується золотими буквами в наших серцях. Преп. Йов Уголський приходить до Сігету у супроводі Св. Алексія. Страшні діла!

“Глибина глибінь викликає” (Пс. 41,8).

Сшестя Святого Духа

В словах: “закон був даний через Мойсея, а благодать та істина прийшла через Іісуса Христа” (Ін. 1,17) заховується велика тайна.

На свято П’ятидесятниці юдеї вшановували вручення Мойсеєві таблиців Закону на Синаї. Тоді коли юдеї були зібрані на цім святі, Св. Апостоли разом з Матір’ю Господньою були зібрані в іншому місці, на молитві, знаходячись “… однодушно вкупі” (Д.А. 2,1) і прийняли Св. Духа, як було їм обіцяно. Отже П’ятидесятниця християнська дістає інший сенс, стаючи святом благодаті вмісто свята старозавітнього закону, який не міг і не може нікого спасти.

Св. Дух знаходить Апостолів “однодушно вкупі” і так зберігає їх, так зберігає Христову Церкву в повній єдності, тому що Святий Дух прийшов з’єднати. Дух неправди роз’єднює і найсильніше буде роз’єднювати Церку наприкінці віків тому що він дух “обманливий” як пише Св. Ап. Павло ( І Тим. 4,1).

Істина Церква будується Самим Христом через Св. Духа. Вона повинна зберігати незмінну науку Св. Апостолів. Для того щоб християни не віддалились від науки апостольської, Господь залишає нам ознаку, якраз Свою Матір яка була з Апостолами на Сшестю Святого Духа. Її називає “ознакою”, “знаком” і пророк Ісая (7,14).

Всім християнам потрібна для спасіння благодать Св. Духа (Ефес. 2,8) яка дається через сім Тайн Церкви, починаючи з Хрещенням нашим. Благодать Тайни Хрещення і Миропомазання не можна повторити, а тільки оновити благодаттю Тайни Сповіді, Причастя і Єлеосвячення.

Святий Дух діє в Церкві для повної єдності нас земних з небесним, готуючи нас для зустрічі з Богом “лицем до лиця”.

Так розуміється наука Св. Ап. Павла з послання до Галатів, де говорячи про вчинки (темряви) тіла він вживає множину, пишучи: “вчинки тіла то: перелюб, нечестість, розпуста…” (Гал. 5,19-21),а говорячи про плоди духа, вживає однину, пишучи: “а плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння…” (Гал. 5,22-23).

Мати Господня і Йов Почаївський

З Божої милості, наша сігетська церква має копію Почаївської ікони Божої Матері і частичку мощей великого Почаївського подвижника Йова. Життєписець Йова, ієросхимонах Доситей пише про цього подвижника слідуюче: «Коли б ця камінна печера (Йова) мала уста, вона розповіла б нам, як Йов зачинявся в печері на день, або на три дні, а часом на тиждень і годувався тільки слізьми своїми. Безпереривно молився про добро світу, за Православну Церкву, за народ український, за те щоб серед нього панувала Віра Православна». Він часто молився улюблений Акафіст до Божої Матері. За його смиренність дуже глибоку, за його гарячий дар молитви, Господь зберіг його тіло від розпаду, гарячу руку зберіг у його Св. Мощах до наших днів, а Мати Господня обдарила його ласкою щоб мощі його були знайдені на свято Успіння Богородиці: 28-го серпня 1651 року. Сім років і 10 місяців лежало тіло його святе у землі почаївській. Він відійшов до Господа 28 жовтня 1651 року. Починаючи з 1672 року турки і татари почали сильно вдаряти в українські люди і їхні святині. В липні 1675 року вони почали бити в Почаївський Монастир. Монахи з великим числом народу почали молитись Акафіст до Пресвятої Діви Марії. Під час молитви розкрились хмари над собором монастиря і появилась Богородиця в блискучому сяйві, навкруг неї ангели з огненними мечами. Праворуч Богородиці стояв Прп. Йов і молився до Богородиці щоб рятувала монастир. Було дано і ворогам бачити це небесне явище, але вони в безбожності своїй почали пускати стріли до небесного явища. Стріли верталися назад і вдаряли тих хто їх пускав. Перелякані безбожні вороги перестали вдаряти в монастир, зрозумівше що те місто під небесною опікою.

Мати Господня проси від Спасителя душ і нам всім дару молитви і великої смиренності.

Преподобний Мойсей Угрин

Дивні є Божі речі, яких розум людський не може з’ясувати. Наша сігетська православна українська церква дістала з Мукачева, від Православної Єпархії, пару років тому взад однієї і тієї самої днини два великі дари. Один спричив другий дар.Частичка мощей прп. Мойсея Угрина стала носителем неуявленного дару: частички з Голгофського Хреста Христового, освяченого кров’ю Його. Як це сталося? По обіцянною світлої пам’яті архиєпископа Мукачівського Євфимія і по телефонічній згоді новому мукачівському Управлінню пішли ми недостойні до Мукачівської Єпархії. На наше здивування їх нема на Єпархії. Всі вони в Монастирі Мукачева, хтось озвався з сусідів, бо – ж сьогодні свято: Прп. Мойсея Угрина! В Монастирі всіх здивувало що ми прийшли якраз на свято преподобного Мойсея, без того щоб знали про це свято! Справжнє чудо святого Мойсея! Це спричинило тодішнього архим. Федора, сьогоднішнього єпископа Мукачівського і Ужгородського дарувати нашій церкві частичку з Хреста Господнього.

Все життя Божого подвижника Мойсея Угрина провелось під сяйвом Хреста Господнього. Він був родом з Закарпаття, з сім’ї яка дала Православній Церкві три подвижники: він, брат його Георгій, який був вбитий захищаючи Св. Бориса і Єфрем, який збудував в1038 р. церкву в ім’я святих страстотерпців Бориса і Хліба. 1572 року були знайдені мощі Св. Єфрема, а з ними голова його брата Георгія.

1018 рокуМойсей Угрин був взятий в рабство; п’ять років мучився в ланцюгах, а шість років страждав в домі однієї боярині, яка викупила його з рабства з надією що буде жити з ним розпустно. Не впавши в цей гріх, Божий угодник Мойсей переніс тяжкі спокуси, а наприкінці страшні тілесні рани. Звільнившись, з Божою поміччю, від цього рабства відтягнувся в печеру Св. Антонія Печерського носячи на тілі своїм «мученицькі рані» подвизаючись в пості і молитві до кінця свого земного життя. Відійшов до Господа 26 липня 1043 року. Мощі його знаходяться в Печерській Лаврі, тільки одна його рука знаходиться в Мукачівськім Монастирі. За його подвижництво, за його чисте ангельське життя, Господь обдарив його, після переходу до вічності молитовним даром, бути хоронителем всіх які страждають від розпустного духа і також бути хоронителем Православ’я.

Преподобний Мойсею Угрине, моли Бога за нас!

Св. Йов Почаївський

10 вересня, за новим календарем, святкуємо пам’ять одного з дуже головних молитовних покровителів нашої церкви: Св. Йова Почаївського.

Св. Йов Почаївський,- це довголітній подвижникСвятої Православної Церкви, який жив на землі 100 років (1551 – 1651), з яких 90 років жив в монастирі. Народився на Галичині, на Покутті 1551 р. з богобійних родичів Іван і Агафія, прийнявши, в хрещенні, ім’я батька, Іван. Життєписець Доситей пише про нього що дужез ранніх дитячих років досягнув «досконалої премудрості». Ще з раннього дитинства, ради Божої ласки і взірцевих його родичів, ознакомився з наукою великих святих: Івана Ліствника, Сави Освященого і Івана Дамаскина. Так пояснюється раннє його покинення світу. Тільки що сповнив 10 років, хлопчик Іван рішив жити іншим життям: монастирським життям. Угорницький Монастир, який прийняв його здивувався, напевно, що хлопчина Іван після дварічного перебування в монастирі просив постриг в монахи. Тепер він дістає, з Божого провидіння, ім’я багатострадального старозавітнього Йова. Йому прийдеться багато пострадати за православну віру.

1581 року Йов був рукоположений в ієромонаха, а три після цього рукоположення (1584) був вибраний ігуменом Дубенського Монастиря. Про його ігуменство Доситей пише: «більше 20 років добре керувавчинцями, з неба даним йому розумом, скромністю та чистим навчанням, а, найбільше своїм власним добрим прикладом подвигів та праці. Якраз в цей період прийшов той злопам’ятний рік, тобто 1596, рік Берестейської унії. Преподобний Йов прилучився до переважної свідомої православної частини України, яка на чолі з князем Константином Острозьким проголосила тоді: «Не визнаємо унії, не визнаємо тепер і на віки вічні, бо це зрада України!». Навіть в йогоАкафісті читаємо що «в ДубенськомуМонастирі (Йов) був на відігнання єретичних затій». Але, з бігом часу стан Православної Церкви на Волині погіршився, уніяти захопили силою, скоро після 1608 року, Дубенський Монастир, і поляки стали переслідувати сильно православних. З цих часів, на Волині, ховаючись від уніятів, вірники створили підземну православну церкву. З таких причин Йов був примушений покинути Дубенський Монастир і відтягнувся в Почаївські гори, скоро по 1597році він погодився стати ігуменом новоствореного Почаївського Монастиря, головно що це місце стало швидко відоме через чудотворну ікону Божої Матері.

Преподобний Йов стає першим ігуменом Почаївського Монастиря якого буде служити приблизно 50 років і хоча зазнав багато гонінь від уніятів, «… він поставив цього монастиря – як пише митроп. Іларіон – на тверді ноги… і печера була улюбленим місцем святого – тут він завжди молився, тут він душевно відпочивав».Преподобний Йов впокоївся в Бозі 28 жовтня 1651 року, залишив після себе солідний монастир, гарну теологічну творчість і вище всього його нетлінні мощі, що були знайдені 28 серпня 1659 р.

Багато чудес творилось і твориться нашими часами при його мощах з яких маленька частичка була подарована нашій церкві.

Святий Йове Почаївський моли Бога за нас!

Drogurile – o nouă dimensiune a mâncării jertfite idolilor

Începuturile creștinismului s-au lovit de tot felul de ispite. Una din ele a fost „mâncarea jertfită idolilor”. În cele din urmă, în marea lor întunecime, mulți dintre oameni necunoscători ai adevărului mântuitor, crezând în tot felul de idoli în afară de faptul că cereau ajutorul lor, care nu venea, aduceau jertfe înaintea lor sau chiar le aduceau de mâncare. Au mers mai departe în întunecimea lor și se puneau la mese servind din acea mâncare. Spre aceasta erau atrași și primii creștini. Față de această problemă Sf. Ap. Pavel s-a manifestat foarte înțelept, dar cu foarte multă sensibilitate.

Despre aceasta el a scris mai ales creștinilor pe are a vrut să-i izbăvească de această ispită ca de o ramă cu două tăișuri. Toată învățătura lui poate fi sintetizată în cuvintele: „Știm că idolul nu este nimic în lume și că nu este alt Dumnezeu decât unul” (1 Cor. 8,4). Așa de mult s-a lărgit această ispită, această practică otrăvitoare, încât la vremea scrierii Apocalipsei, Însuși Mântuitorul spune uneia din cele 7 Biserici Asiatice, Biserica din Tiathira, că mâncarea jertfită idolilor de care sunt ispitiți membriei este „o amăgire” și o urâciune înaintea Lui (Apoc. 2,20).

Cu timpul această practică a dispărut. Dar, iată că în vremurile noastre, ea revine, însă sub altă formă vicleană. Mâncarea jertfită idolilor, pe care Sf. Ioan Gură de Aur o numește „masa satanică” dobânziște în aceste vremuri de multiple răutăți și neînchipuite ispite o dimensiune cu totul neimaginată și anume: consumul de droguri. Și ce este mai dureros, este faptul că această ispită caută să pună mrejele sale mai ales pe sufletele tinerilor. După ce stăpânitorul întunericului acestei vieți a dat omenirii, mai cu seamă tinerilor, multiple „ocupații”, multiple „îndeletniciri” și multiple „griji”, le-a sădit și le sădește cu multă viclenie și cu o mare repeziciune gânduri că viața este sumbră, prea stresantă și poate chiar prea rigidă, încât au nevoie de acest „medicament” ca să devină veseli, plini de viață, plini de nădejde, iar acest medicament se numește „drogul”.

Această practică este ca și în primele veacuri creștine – amăgire și urâciune în fața lui Dumnezeu. Drogurile sunt mâncarea Antihristului. Ele sunt otrava omului. Nimeni nu poate înlocui lucrarea lui Dumnezeu. Cuvântul „viață”, cuvântul „bucurie”, cuvântul „fericire” și cuvintele „omul adevărat” sunt legate numai de Dumnezeu (In. 1,4; In. 5,26; Mt. 28,9; Lc. 11,28).

Folosind această metodă vicleană a consumului de droguri de orice fel, diavolul vrea să se substituie lui Dumnezeu, iar prin această otravă vrea să ridiculizeze Sfânta Împărtășanie. Pentru că Sfânta Liturghie ține lumea și că este zid împotriva lui Antihrist, după cum învață Părintele Arsenie Boca, diavolul vrea să-l îndepărteze pe om de Taina Tainelor, Sfânta Împărtășanie, care este înfricoșătoare pentru el și dătătoare de adevărată viață pentru om.

Amintim doar un crâmpei dintr-o relatare a unei tinere înșelate de momeala drogurilor: „Insomnia este unul dintre simptomele cele mai rele de care se izbesc consumatorii de droguri pentru că este îngrozitor să fii obosit și să nu poți dormi” (O.M. într-o declarație a unei reviste ortodoxe). Multe alte nenorociri aduce această practică diabolică.

Jugul lui Hristos aduce odihnă sufletului omenesc (Mt. 28,29). „Doamne fă-mă robul Tău – se ruga Fericitul Augustin -ca să fiu liber”.

Trebuie să ne rugăm cu post mult ca bunul Dumnezeu să ne ferească pe noi și pe toți tinerii lumii de această lucrare satanică și să avem mereu glăsuitoare în sufletele noastre cuvintele Mântuitorului: „Adevărat, adevărat zic vouă, dacă nu veți mânca Trupul Fiului Omului și nu veți bea Sângele Lui, nu veți avea viață în voi” (In. 6, 53).

Este de-a dreptul cutremurător să te gândești că acolo unde părinții știu de această practică satanică în viața copiilor lor și nu se luptă să-i scoată din mâinile morții se împlinesc cuvintele Psalmistului: „și au jertfit pe fiii lor și pe fetele lor idolilor” (Ps. 105,37).

Să spunem celor din casă și tuturor că practica drogurilor este o amăgire și o urâciune înaintea Domnului.

Новий молитовний покровитель сігетської церкви: Св. Паїсій Величковський

Молитовну путь Св. Паїсія Величковського з Нямц до Сігету приготовив єпископ, також українського роду, й теж з іменем Паїсій, преосвященніший єпископ Паїсій Горлицький (Польща).

17 жовтня 2009 Його Преосвященство відслужив в нас в церкві освячення ікони Івана Хрестителя і таким чином оновив святість нашої церкви. Чудова річ!, тому що тієї жсамої днини ми дістали вість що архимандрит Бенедикт, старець Монастиря Нямц благословив щоб частичка мощей Св. Паїсія була подарована нашій святині. Тієї ж самої днини цей скарб починає путь до Сігету, забирає його з Нямц (там де мощі нашого Паїсія) монах Ніл, наша родина і переносить цю частичку до монастиря Сігастрія, звідки отець Маріус привозить її пізніше до вівтаря Хрестовоздвиженської нашої церкви. Прекрасна путь!

Слава Тобі Господи за цей дар! Доземний поклін новому покровителеві нашої церкви!

Îngerii în Biblie

Când sunt menționați îngerii, Sfânta Scriptură nu ne dă prea multe informații despre ei. Dar unind toate acele crâmpeie de informații obținem o descriere cât de cât satisfăcătoare pentru curiozitatea noastră referitoare la aceste ființe cerești.

În primul rând știm că îngerii se deosebesc de oameni prin faptul că nu au trup, dar sunt duhuri: „Cel ce faci pe îngerii Tăi duhuri” (Ps. 103,5). Dar, cu toate că nu au trup, la înfățișare sunt foarte luminoși: în Cartea Judecătorilor citim că mama lui Samson îi descrie soțului său, Manoe, cum i s-a arătat un înger al Domnului: „A venit la mine un om al lui Dumnezeu, a cărui înfățișare era ca înfățișarea unui înger al lui Dumnezeu, foarte luminos” (Judecători 13,6), iar în cartea Faptele Apostolilor citim despre momentul în care Apostolul Petru a fost eliberat din închisoare, în toiul nopții: „Și iată, un înger al Domnului a venit deodată, iar în cameră a strălucit lumină. Și lovind pe Petru în coastă, îngerul l-a deșteptat, zicând: Scoală-te degrabă! Și lanțurile i-au căzut de la mâini” (F.A. 12,7), iar despre îngerul care a fost de față în momentul învierii Domnului citim: „Și iată, s-a făcut cutremur mare, că îngerul Domnului, coborând din cer și venind, a prăvălit piatra și ședea deasupra ei. Și înfățișarea lui era ca fulgerul și îmbrăcămintea lui albă ca zăpada” (Mt. 28, 2-3). Despre însușirile lor nu știm prea multe; ni se spune doar că sunt buni: „în ochii mei ești bun, ca un înger al lui Dumnezeu” (1 Regi 29,9), și înțelepți: „dar regele, stăpânul meu, este înțelept, cum este înțelept îngerul lui Dumnezeu” (2 Regi 14,20).Îngerii au de asemenea limbile lor, în care comunică între ei: „De aș grăi în limbile oamenilor și ale îngerilor, iar dragoste nu am, făcutu-m-am aramă sunătoare și chimval răsunător” (1 Cor. 13,1). În general, când se arată cuiva, rar își dezvăluie numele, pentru că acesta „este minunat”, cum îi spune îngerul lui Dumnezeu mamei lui Samson, în arătarea pomenită mai sus. Cele mai importante nume pe care le știm din Biblie sunt cele ale arhanghelilor: Mihail, Gavriil, Rafail. Știm de asemenea că există mai multe grupe de îngeri: arhanghelii sunt primii menționați, încă de la începutul Cărții Facerii, despre ei spunându-ni-se că au fost puși să păzească pomul vieții, iar chipurile lor au fost sculptate pe cele mai sfinte obiecte din cultul iudaic, mai ales pe Sfântul Chivot, în care erau păstrate tablele Legii. Un alt grup de îngeri sunt serafimii, despre care scrie mai ales prorocul Isaia: „Serafimii stăteau înaintea Lui, fiecare având câte șase aripi: cu două își acopereau fețele, cu două picioarele, iar cu două zburau și strigau unul către altul, zicând: Sfânt, sfânt, sfânt este Domnul Savaot, plin este tot pământul de slava Lui” (Isaia 6, 2-3). Alte grupe de îngeri sunt doar amintite cu numele, fără să ni se spună altceva despre ele: „întru El au fost făcute toate, cele din ceruri și cele de pe pământ, cele văzute și cele nevăzute, fie tronuri, fie domnii, fie începătorii, fie stăpânii. Toate s-au făcut prin El și pentru El” (Coloseni, 1,16).

Rolul principal al îngerilor este de a-L proslăvi pe Dumnezeu, cum vedem din ceea ce scrie Isaia despre serafimi, dar și din cele scrise de Apostolul Luca, atunci când descrie nașterea Domnului: „Și deodată s-a văzut, împreună cu îngerul, mulțime de oaste cerească lăudând pe Dumnezeu și zicând: Slavă întru cei de sus lui Dumnezeu și pe pământ pace, între oameni bunăvoire!” (Lc. 2, 13-14). Al doilea rol important al îngerilor este de a fi mesagerii lui Dumnezeu (în limba greacă „înger”=„mesager”), pentru că din foarte multe exemple din Biblie vedem că deși aude rugăciunile oamenilor, Dumnezeu le răspunde de multe ori prin îngeri: „Și a auzit Dumnezeu glasul copilului (Ismael) din locul unde era și îngerul lui Dumnezeu a strigat din cer către Agar (mama lui Ismael) și a zis: Ce e, Agar? Nu te teme, că a auzit Dumnezeu glasul copilului din locul unde este!” (Facerea, 21,17). Câteodată îngerii se arată și în vis, pentru a transmite un mesaj: „iată, îngerul Domnului i s-a arătat în vis, grăind: Iosife, fiul lui David, nu te teme a lua pe Maria, logodnica ta, că ce s-a zămislit într-însa este de la Duhul Sfânt” (Mt. 1,20).Un alt rol al îngerilor este de a-i ocroti pe oameni: „Că îngerilor Săi va porunci pentru tine ca să te păzească în toate căile tale” (Ps. 90,11). Cu toate că ne ocrotesc, ei nu pot să ne silească să facem sau să nu facem ceva, doar după ce ne pocăim de faptele noastre rele ei se bucură: „Zic vouă, așa se face bucurie îngerilor lui Dumnezeu pentru un păcătos care se pocăiește” (Lc. 15,10).Îngerii păzesc nu doar persoane individual, dar pot ocroti chiar familii, sau generații întregi dintr-o familie: vedem în Cartea Facerii cum Iacov îi binecuvântează pe fiii lui Iosif spunând „Îngerul ce m-a izbăvit pe mine de tot răul să binecuvânteze pruncii aceștia, să poarte ei numele meu și numele părinților mei: Avraam și Isaac, și să crească din ei mulțime mare pe pământ!” (Fac. 48, 16). Iar citind primele capitole ale Cărții Apocalipsei vedem că până și bisericile au îngerii lor păzitori.

Господь Бог відкрив небеса для людей, але серця людські для небес не Він відкриває

Багато, багато віків тужив старозавітній світ за благодатніми нашими днями, в яких щоденно вічність спускається до дочасності, а дочасність підноситься до вічності.

Авраам не відчував себе щасливим навіть в обіцяній землі, але тужив за установою якої «архитектор і будівничий є Бог» (Євр. 11,10). Навіть він, батько віруючих, відчував у серці своєму порожнину.

Великий Божий пророк Ісая неначе – б являвся бути уособленням старозавітнього всього людства замітив у чому стоїть ця порожнина. Людині, до Христових днів бракував зв’язок неба з землею, найконкретніше зв’язок тісний з своїм Створителем.

Який дуже цікавий поклик пророка Ісая: «о, коли б небеса роздер і зійшов» (Іс. 64,1) Ти Господи!

І Господь роздер небеса, відкрив небеса і зійшов до нас, не у виді ангела щоб нас перелякати, але у виді істинної людини через Діву Марію, силою Св. Духа. Син Божий стає сином людським і відповідає пророку Ісаю: «поправді, поправді кажу вам від тепер побачите небо відкрите» (Ін. 1,51).

Всемогутній Господь, Який відкрив небо і перед Яким нема неперехідної стіни всетаки не Він відкриває серця людські. Він може це зробити за хвилиночку з усім світом, але Він поважає нашу вільність, не входить до нас примусово як це роблять дочасні земні царі. Він є Цар наших душ, до яких бажає ввійти з нашої згоди. Зато Він стоїть і стукає в наші серця (Одкр. 3,20) але дуже мало таких сердець що відкривають Йому свої двері.

Дуже складною була дорога людства старозавітніх времен від старого Адама до Нового Адама, але найскладнішою є путь від розума нашого до нового нашого серця.

«Лукаве над все в світі – серце людське» сказав один з пророків Божих (Єрем. 17,9). «Хто може сказати: я очистив моє серце?», питається премудрий Соломон (Прип. 20,9).

Йдучи до вифлеємського вертепу багато чого стараємо для себе: одежі, їжі, різні і різні речі (і цього потрібно), але переважною опікою треба щоб була турбота над нашим серцем. Повна радість заховується в цій душевній турботі.

Кожної неділі і свята Церква наша Православна закликає нас головно до цього душевного змагання словами: «Христос рождається, славім Його! Христос з небес, зустрічайте Його!»

А з Христом зустрічаємось – через Церкву – в серці нашому. Як! – Помноженою молитвою, помноженою милостинею, постом і всіма добрими вчинками, а впісля: сповіддю і Св. Причастям.

Господь відкрив небо для нас, ми відкриваймо серця для неба!

10 Біблійних порад для молоді

Старозавітній праведник Товит вдостоївся великоїласки, щоб один з архангелів, на ім’я Рафаїл, побував в нього в домі і навіть більше цього був супроводителем далеких доріг його сина. Перед своєї смерті Товит дає своєму синові Товитові дуже цікаві поради, яких згрупували в формі десять порад.

Ці поради можуть стати непохитним правилом життя християнської молоді. Книгу Товита називають навіть «моральним кодексом юдейської сім’ї» (архиєпископ Вартоломей Ананія), але вона може бути добрим світлом стопів нашої християнської молоді, бо – ж «для св. отців Товит є прототипом християнина» (К. Бадаліца).

Книга Товита «відзначається відмінною повчальністю», пише в своїй «Біблійській енциклопедії» архимандрит Никифор.

Ради цієї відмінної повчальності пропонуємо нашим християнським родинам прочитати, проаналізувати і просити Божої допомоги щоб ці науки сприяли дітям нашим які щоб росли подібноБогомладенця «… мудрістю, віком та благодаттю, у Бога й людей» (Лк. 2,52).

Ось, поради праведного Товита (Тов., глава 4) дані своєму синові:

1 – В усі дні пам’ятай Господа Бога нашого і не бажай грішити і переступати заповіді Його. Благословляй Господа Бога повсякчасі проси у Нього, щоб путі твої були праві й усі діла і наміри твої благоуспішні, бо жоден народ не владний в успіху починань, але Сам Господь посилає все благе.

2 – В усі дні життя твого чини правду і не ходи путями беззаконня, бо якщо ти будеш робити за істиною, у справах твоїх буде успіх, як у всіх хто чинить за правдою.

3 – Із майна твого подавай милостиню, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню. Ні від якого убогого не відвертай лиця твого, тоді і від тебе не відвернеться лице Боже. Коли в тебе буде багато, твори з того милостиню і коли в тебе буде мало, не бійся творити милостиню і потроху… милостиня спасає від смерти і не попускає зійти в темряву. Милостиня є багатий дар для всіх хто творить її перед Всевишнім. Роздавай хліби твої біля гробу праведних.

4 – Бережися, сину мій, всякого виду розпусти. Візьми собі дружину із племені батьків твоїх, але не бери дружини іноземної.

5 – Люби братів твоїх і не підносся серцем перед братами твоїми…, тому що від гордости погибель і велике безладдя.

6 – Платня найманця який буде працювати в тебе, нехай не переночує в тебе, а віддавай її негайно.

7 – Будь обережиний сину мій, у всіх учинках твоїх і будь розсудливим у всій поведінці твоїй. У всякого розсудливого проси поради і не нехтуй порадою корисною.

8 – Що ненависне тобі самому, того не роби нікому.

9 – Вина до сп’яніння не пий і пияцтво нехай не ходить за тобою на путі твоїй.

10 – Сину мій, коли я (батько) помру поховай мене… коли мати твоя помре, поховай її поряд зі мною, в одному гробі.

«…ca să se împlinească ceea ce s-a zis de proorocul…»

Scriindu-și Evanghelia între anii 50-75, Evanghelistul Matei, mai mult decât ceilalți Evangheliști, dorește să demonstreze de-a lungul întregii sale Evanghelii că toate proorociile vechitestamentare despre Mesia s-au împlinit în persoana lui Iisus Hristos, încă înaintea nașterii Sale smerite în Betleem, începând cu Bunavestirea, și terminând cu jertfa Sa de pe cruce.

Toate proorociile din Vechiul Testament despre Mântuitorul nu au fost înțelese deplin decât după împlinirea lor, însă ele au fost rostite și scrise cu mult timp înaintea nașterii Lui. De ce? Poate mai mult pentru cei ca noi, care trăim mult după desfășurarea evenimentelor evanghelice, ca să ne fie o întărire a celor scrise de către Evangheliști; sunt profeții pe care trebuie să le păstrăm la temelia credinței noastre și amintindu-ne mereu de ele, credința noastră va fi de neclintit.

Să aruncăm o privire asupra acestor profeții și împlinirea lor în evanghelii, în special în cea a lui Matei.

Nașterea din Fecioară – „Iată, Fecioara va lua în pântece și va naște fiu și vor chema numele lui Emanuel (cu noi este Dumnezeu)” (Isaia 7,14 – cu aproape 750 de ani înaintea nașterii Mântuitorului; Isaia dă cele mai multe profeții despre Mesia, fiind numit, pentru aceasta, „Evanghelistul Vechiului Testament”).

Mesia se va naște în Betleem – „Și tu, Betleeme Efrata, deși ești mic între miile lui Iuda, din tine va ieși Stăpânitor peste Israel, iar obârșia Lui este dintru început, din zilele veșniciei.” (Miheia 5,1 – cu aproximativ 750 de ani înaintea nașterii lui Iisus Hristos) – „Și adunând pe toți arhiereii și cărturarii poporului, (Irod) căuta să afle de la ei: unde este să se nască Hristos? Iar ei i-au zis: În Betleemul Iudeii, că așa este scris de proorocul.” (Mt. 2, 4-5).

Fuga în Egipt: „Din Egipt am chemat pe Fiul Meu.” (Osea 11,1 – cu 750 de ani înaintea nașterii lui Mesia)

Uciderea pruncilor de către Irod: „Glas se aude în Rama, bocet și plângere amară. Rahila își plânge copiii și nu vrea să se mângâie de copiii săi, pentru că nu mai sunt.” (Ieremia 31,15 – cu aproximativ 620 de ani înaintea nașterii lui Iisus Hristos)

Ioan Botezătorul – cel care a pregătit din pustie propovăduirea Mântuitorului: „Un glas strigă: În pustiu gătiți calea Domnului, drepte faceți în loc neumblat cărările Dumnezeului nostru.” (Isaia 40,3)

Locul unde va locui Mesia: „Căci nu va mai fi întuneric pentru țara care era în nevoie. În vremurile de demult el a supus pământul Zabulonului și ținutul lui Neftali; în vremurile cele de pe urmă el va acoperi de slavă calea mării, celălalt țărm al Iordanului, Galileeaneamurilor. Poporul care locuia întru întuneric va vedea lumină mare și voi, cei ce locuiați în latura umbrei morții, lumină va străluci peste voi. Tu vei înmulți poporul și vei spori bucuria lui. El se va veseli înaintea Ta, cum se bucură oamenii în timpul secerișului și se veselesc la împărțirea prăzilor.” (Isaia 8, 23-9, 1-2) – „Și părăsind Nazaretul, a venit de a locuit în Capernaum, lângă mare, în hotarele lui Zabulon și Neftali.” (Mt. 4, 13)

Începutul propovăduirii: „Duhul Domnului este peste Mine, că Domnul M-a uns să binevestesc săracilor, M-a trimis să vindec pe cei cu inima zdrobită, să propovăduiesc celor robiți slobozire și celor prinși în război libertate; să dau de știre un an de milostivire al Domnului și o zi de răzbunare a Dumnezeului nostru.” (Isaia 61, 1-2) – „Astăzi s-a împlinit Scriptura aceasta în urechile voastre.” (Lc. 4,21).

Mesia propovăduiește în pilde: „Și El a zis: Du-te și spune poporului acestuia: cu auzul veți auzi și nu veți înțelege și uitându-vă vă veți uita, dar nu veți vedea. Că s-a învârtoșat inima poporului acestuia și cu urechile sale greu a auzit și ochii săi i-a închis, ca nu cumva să vadă cu ochii și cu urechile să audă și cu inima să înțeleagă și să se întoarcă la Mine și să-l vindec.” (Isaia 6, 9-10),„Deschide-voi în pilde gura mea, spune-voi cele ce au fost dintru început.” (Ps. 77,2 – aproximativ 1000 de ani înaintea nașterii Mântuitorului)– „De aceea le vorbesc în pilde, că văzând, nu văd, și auzind, nu aud, nici nu înțeleg. Și se împlinește cu ei proorocia lui Isaia.” (Mt. 13, 13-14).

Minunile făcute de către Mesia: „În vremea aceea, cei surzi vor auzi cuvintele cărții și ochii celor orbi vor vedea fără umbră și fără întuneric.” (Isaia 29, 18) „Atunci se vor deschide ochii celor orbi și urechile celor surzi vor auzi. Atunci va sări șchiopul ca cerbul și limpede va fi limba gângavilor; că izvoare de apă vor curge în pustiu și pâraie în pământ însetat.” (Isaia 35, 5-6) – „Și mulțimi multe au venit la El, având cu ei șchiopi, orbi, muți, ciungi și mulți alții și i-au pus la picioarele Lui, iar El i-a vindecat.” (Mt. 15,30)

Intrarea în Ierusalim dinaintea răstignirii: „Bucură-te foarte, fiica Sionului, veselește-te, fiica Ierusalimului, căci, iată, Împăratul tău vine la tine drept și biruitor; smerit și călare pe asin, pe mânzul asinei.” (Zaharia 9,9 – aproximativ 500 de ani înainte de Hristos)

Vinderea de către Iuda, folosul celor 30 de arginți: „Și le-am zis: dacă socotiți cu cale, dați-Mi simbria, iar dacă nu, să nu Mi-o plătiți. Și Mi-au cântărit simbria Mea, treizeci de arginți. Atunci a grăit Domnul către mine: Auncă-l olarului prețul acela scump cu care Eu am fost prețuit de ei. Și am luat cei treizeci de arginți și i-am aruncat în vistieria templului Domnului, pentru olar.” (Zaharia, 11, 12-13) – „Și el, aruncând arginții în temple, a plecat și, ducându-se, s-a spânzurat. Iar arhiereii, luând bani, au zis: nu se cuvine să-i punem în vistieria templului, deoarece sunt preț de sânge. Și ținând ei sfat, au cumpărat cu ei Țarina Olarului, pentru îngroparea străinilor.” (Mt. 27, 5-7)

Răstignirea, împărțirea hainelor Sale: „Străpuns-au mâinile mele și picioarele mele. Numărat-au toate oasele mele, iar ei priveau și se uitau la mine. Împărțit-au hainele mele loruși și pentru cămașa mea au aruncat sorți.” (Ps. 21, 18-20) – „Iar după ce L-au răstignit, au împărțit hainele Lui aruncând sorți, ca să se împlinească ceea ce s-a zis de proorocul.” (Mt. 27,35).

Час Перший

Служба І-го часу – нашого сьома година – правиться, взагалі, скоро за Утренням. Це богослуження було встановлено у пам’ять початку страждання Іісуса Христа і рішення юдеїв повести Його на суд до Пилата (Мк. 14,65; 15,1).

Св. Іоан Касіян (+432) пише, що служба Першого Часу була встановлена в Монастирі, який збудований в Вефлеємі, на тому місці, де народився Спаситель наш Іісус Христос, звідки і глибокий глузд цього богослуження.

Ранком, першої години, Господь наш благоволив бути зв’язаний, щоб нас звільняти кожної днини – від ранку до вечора – від тяжких кайданів грішного життя. Насолодивши своє серце цією святою відправою, усвідомлюємось, що кожна днина – то Божий дарунок для нас грішних. Отже, повинні починати днину по-християнськи з молитвою і великою надією на Єдиного Бога. Якраз це і є головна ідея тих трьох псалмів (5, 89 і 100), що читаємо їх на початку І-го часу.

Як ранок народжує днину, так і Богоматір народила, для нас, Спасителя, за що і називаємо її: «Небом», бо з неї засяяло «Сонце Правди», «Раєм», бо вона виростила «цвіт нетління» і «Матір’ю», бо народила і носила в «святих обіймах Сина, всіх Бога».

Хай не думає хтось, що тільки в даних часах нам треба молитись, служби Часів, від першого до дев’ятого, відзначають найголовніші моменти спасительної, для нас, днини Великої П’ятниці і Сшестя Св. Духа.

«Кожного часу і кожної години на небі і на землі поклоняємий і славимий…» є Господь наш (Молитва І Часу і всіх Часів)!

Тому що в дорогах однієї днини можуть появитись різні несподівані дії, молимось до Того, Котрий є «Дорога, правда і життя» (Ін. 14,6) і «Світло світові» (Ін. 8,12), тією прекрасною кінцевою молитвою: «Христе, Світе Істинний, що просвіщаєш і освячуєшкожну людину, яка приходить на світ, нехай позначиться на нас світло Твоє, щоб у ньому ми побачили світ неприступній. Попровадь життя наше до сповнення заповідей Твоїх молитвами Пречистої Твоєї Матері і всіх Твоїх святих».

Час Третій

Цей Час встановлений Церквою в пам’ять сумного єврейського рішення розп’яти Господа на хресті (Мк. 15, 16-25). Він нагадує нам про Сшестя Св. Духа на Апостолів (Д.А. 2,1-15). Перші два псалми (16 і 24) говорять про ворогів Христових й описують страсті Його («… Вороги Мої оточили душу мою… гонителі обступили мене…», «страждання серця Мойого намножилися…»). Третій псалом (50-ий), хоча названий «псалом покаяння», містить у собі й прохання оновити Духа Божого в нас («серце чисте утвори в мені, Боже, і духа праведного віднови у нутрі моєму… Духа Твоєго святого не відійми від мене…»).

Слід замітити, що Третій час є тісно пов’язаний з Св. Літургією, тому що молитва євхарістійного канону є вибрана з служби цього Часу. Отже, як на Літургії, так і в службі цього Часу молимось три рази: «Господи, Ти Присвятого Твоєго Духа в третю годину на Апостолів Твоїх послав, не відійми ж Його, Благий від нас, а онови нас, що молимся Тобі».

Християнин повинин кожної днини оновлюватись («… не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа…» Рим. 12,2), тому що гріх не приносить хіба тільки безнадію і смуток.

У Вел. Пості проказуємо ще й цей тропар: «Скору і певну подавай утіху рабам Твоїм, Іісусе Христе, коли сумують душі наші. Не покидай душ наших у скорботах…».

Третій час нагадує нам й про Господаря, котрий в Третю годинувийшовшукати, вперше, робітників для свого виноградника (Мт. 20,3).

В службі Третього часувиноградиною є названа Пресвята Діва Марія («Богородице, Ти єси виноградина істинная, що зростила нам плід життя. Благаємо Тебе: молися, Владичице, Апостолами й з усіма Святими, щоб були помилувані душі наші»).

Кінчається це богослужіння з молитвою св. Мардарія до Господа Богав Тройці покланяємого: «Владико, Боже, Отче Вседержителю, Господи, Сину Єдинородний, Іісусе Христе й Святий Душе, єдине Божество, єдина Сило, помилуй мене грішного і, як Сам знаєш, спаси мене, недостойного раба Твойого, бо Ти благословен єси на віки вічні».

Св. Симеон з Фесалоніку уточнює, що служба Третього часу є присвячена Св. Тройці, в третю годину зійшов Св. Дух, – тепер минає перша четвертина днини.

Час Шостий

Шостий час – це нашого 12-та година , яка позначає третю четвертинуднини й також половину днини. Такі вирази, як «половина днини» й «середина землі», зустрічаємо їх тісно пов’язаними між собою в історії нашого спасіння. Псалмопівець пророкує, що місце, де здійсниться спасіння роду людського, то буде середина землі (Пс. 73,12).

Ця важлива служба нагадує нам про розп’яття Ісуса Христа, яке здійснилось по самій середині землі і о половині днини. «Ти, Христе Боже,- говориться в тропарі цього богослужіння,- що в шостий день і шосту годину на хресті пригвоздив гріх Адама в раю, розірви рукописання й наших гріхів і спаси нас». «Спасіння содіяв Ти посеред землі – молимось в Вел. Пості – на хресті простер єси Пречисті руки Твої, збираючи всі народи, що взивають: Господи, слава Тобі».

Псалми 53, 54 і 90, що читаються на початку Шостого Часу, містять пророкування про страсті Спасителя й про перемогу над Його ворогами. Цікаве є для нас слово пророка «Не убоїшся… зустрічі злої опівдні (в слов’нських текстах: біса полудневного)» (Пс. 90).

Св. отці научають, що о півдні, о 6-ій год., був створений чоловік, в ту ж саму годину прийшов диявол і спокусив жінку в Раї (це біс полудневний), ну, але також о 6-ій годині прийшов архангел Гавриїл до Діви Марії, благовістивши народження з неї Сина Божого. В ту ж саму годину благоволив Господь бути розп’ятим за весь світ (Ін. 19,14). О годині 6-ій настала темрява по всій землі, сонце не могло поглядати на страждання Незаходимого Сонця – Богочоловіка, що висить на хресті. При темряві знущались, вороги всесвітні над Христом, тому що вони були синами темряви, їх отець, диявол, то «отець темряви».

Всяка дорога гріха є дорогою темряви!

Не без причини молимось, між іншим, в кінцевій молитві, до Життєдавця нашого: «…Сам, Владико Чоловіколюбний, прийми і від нас грішних, ці вдячні та благальні молитви, і визволи нас від всякого згубного і темного гріха і від усіх видимих і невидимих ворогів…».

Година Шоста закріпилась глибоко в серці Св. Апостолів і перших християн. Так пояснюється що Св. Ап. Петро пішов помолитися о 6-ій годині (Д.А. 10,9). Сучасним християнам (коли зневажається ця молитва) є напоминання Св. Іполіта: «Молись також6-ої години, тому що тоді Христос був розп’ятийна Хресті, тоді днина зупинилась й запанувала темрява. Цієї години скажеш гарячу молитву…».

Час Дев’ятий

В святім Євангелії написано: «А коло години дев’ятої скрикнув Іісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані, цебто: Боже мій, Боже мій, нащо Мене Ти покинув?… знову голосом гучним скрикнув… і віддав духа…» (Мт. 27,46 і 50).

Отже, в пам’ять хресної смерті Господа Іісуса Христа, яка сталась о 9-ій годині, Церква встановила Час 9-ий.

Смуток, туга, докупи з надією, якби-то сплітали вінок глибокої душевної молитви псалмопівця (Пс. 83, 84 і 85).

Духом Святим осінені, отці нашої Православної Церкви помістили в це богослужіння псалом 84-ий, маючи на увазі сповнення його при хресній смерті Спасителя. «Милість і істина зустрінуться, правда й мир привітаються. Істина на землі засяє і правда з неба прихилиться» (Пс. 84,11-12) – пророчі слова, які знайшли сповнення на Голгофі. Ніхто з людей не міг відкупити єденський гріх, тому що всі носили наслідки прадідівського переступу. Цей гріх треба було відкупити смертно на дереві (на хресті), бо так просила праведність Божа, але тому що з земних людей ніхто не міг цього зробити, з милості Божої Син Божий стає Сином Людським. «Милість і істина», «правда і мир» зустрінулись в Святій Особі Пострадавшого Господа.

Господь помер Тілом ради нашого життя, ми повинні померти тілесними пристрастями ради Нього (Кол. 3,5). Зато і молимось в тропарі: «Ти, що в дев’ятій годині ради нас тілом смерти зазнав, умертви нашого тіла хотіння і спаси нас». Час дев’ятий служиться і в честь Св. Тройці, тому що «… минули три години від шостої години» (Сим. Солунянський).

Смертельним гріхом є росповсюджувати науку проти Господа Бога в Тройці славимого. Всі православні богослужіння є пов’язані з Св. Тройцею. Три рази – в ім’я Св. Тройці – виходив Господарь виноградника шукати робітників, втретє Він вийшов о годині 9-ій (Мт. 20,5).

Кажеться що Св. Атанасій Великий прив’язує службу останніх трьох часів до Хреста Господнього. «Треба щоб ти молився, каже він, о третій годині, тому що тоді готовили дерево Христа, о шостій годині, тому що тоді Син Божий був поставлений на Хрест, о дев’ятій годині молися, тому що тоді Господь віддав душу Свою на Хресті…».

О 9-ій годині йшли молитись до храму Апостоли Петро та Іван (Д.А. 3,1). Також о 9-ій годині молився сотник Корнелій, якому навіть ангел з’явився тієї години (Д.А. 10,30).

Liturghia Darurilor mai înainte sfințite

Liturghia Darurilor nu este doar una din slujbele specifice Postului Mare, dar și una din cele mai vechi slujbe ale Bisericii Ortodoxe. Deși, conform tradiției, a fost alcătuită de Sf. Grigore (papă al Romei însec. 6), și a fost menționată pentru prima dată, aproape în forma actuală, în sec. 6, originea acestei Liturghii se găsește în obiceiul primilor creștini de a se împărtăși seara, în zile de post, când nu mâncau nimic toată ziua, lucru pe care îl făceau și acasă, în timpul săptămânii. Din secolul al 9-lea, la Constantinopol, această Liturghie a fost săvârșită nu doar în perioada Postului Mare, dar în toate miercurile și vinerile din an și de praznicul Înălțării Sfintei Cruci. Rânduiala din ziua de astăzi, de a o săvârși doar în Postul Mare a fost preluată din tradiția Bisericii din Ierusalim.

Pentru că Postul Mare (în afara sâmbetelor și duminicilor) este o perioadă aliturgică (nu se săvârșește Liturghia obișnuită, pentru că sunt zile de post, iar în trecut majoritatea creștinilor țineau post aspru / negru toată ziua), în cursul săptămânii nu se poate sluji Liturghia obișnuită. Dar pentru acei credincioși care doreau să se împărtășească și în timpul săptămânii, a fost alcătuită această Liturghie specială. Pentru a nu întrerupe postul aspru, pe care unii îl țin în cursul săptămânii, această Liturghie se slujește de obicei seara, având două părți: prima – Vecernia, iar a doua – partea de sfârșit a Liturghiei. Împărtășania este sfințită duminică și pusă de-o parte pentru miercuri și vineri.

Liturghia Darurilor începe ca și Vecernia, având în plus, la început, citirea catismei a 18-a, împărțită în 3, după modelul antifoanelor Liturghiei. Urmează două citiri din Vechiul Testament; prima, din Cartea Facerii, este o rămășiță a pregătirii celor care se pregăteau să primească botezul de praznicul Învierii, pentru că în această perioadă li se citea și li se explica Sf. Scriptură. O parte importantă, încărcată de simbolism o reprezintă cântarea primelor versete ale psalmului 140: „Să se îndrepteze rugăciunea mea ca tămâia înaintea Ta…” („Да ісправиться молитва моя яко кадило пред Тобою…”). Sf. Ioan Gură de Aur spune că acest psalm a fost ales pentru slujba de seară nu doar pentru că se potrivește cu acest moment al zilei, dar mai ales pentru că e prescris ca un medicament, ca un tratament pentru purificarea de păcate, mai ales seara, pentru păcatele zilei care a trecut. Cu aceasta se încheie partea liturghiei împrumutată din Vecernie, dar nu înainte de sfârșitul specific Vecerniei în perioada Postului Mare – rugăciunea Sf. Efrem însoțită de 3 mătănii. Partea a doua a acestei Liturghii este preluată din rânduiala obișnuită a Liturghiei, lipsind doar rugăciunile speciale de sfințire a pâinii și vinului (Împărtășania fiind deja pregătită duminica precedentă). De asemenea rugăciunile pentru credincioși și rugăciunea amvonului sunt schimbate, punându-se accent în ele pe curățarea de păcate în perioada Postului Mare.

Această Liturghie a Darurilor, prin contopirea Vecerniei cu Liturghia obișnuită, a devenit o slujbă încărcată de simbolism, a cărei idee principală, pornind de la cele mai mici gesturi, este strădania noastră de a ne curăța sufletește, îndrumați fiind de lumina Mântuitorului („Lumina lui Hristos luminează tuturor”/„Світло Христове просвітлює всіх”), având sprijin în Sf. Împărtășanie, pentru a ajunge la înțelegerea deplină a praznicului Învierii care încheie luminos această perioadă de strădanii și încercări spirituale.

Воскресіння Христове

Старе людство, якого підвалиною – старий Адам, описується двома словами: «життя» і «смерть».У новому людстві, якого підвалиною – Новий Адам, слово «смерть» заховується в новому слові, в слові «воскресіння».

«Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене,- хоч і вмре буде жити», сказав Господь шість днів перед нової Пасхи (Ін. 11,25). Рани Його стають джерелом нашого вздоровління, а смертю Своєю Він переміг смерть. Ця перемога для нас християнів стає святом, аще яким святом: «святом свят!» «Смерти святкуємо умертвлення, пекла зруйнування, і іншого життя вічного початок», співаємо в пасхальному каноні.

Ради цієї перемоги смерть тілесна для віруючого людства стає сном. «Приятель наш Лазар заснув,- та пійду розбудити його», сказав Господь (Ін. 11,14). «Тілом заснувши, як мертвий, Царю і Господи на третій день воскрес Ти» пише Св. І. Дамаскин.

Старий Адам посіяв в людстві смерть, Новий Адам посіяв на землі насіння воскресіння яке дається вірникам тільки через Церкву, через спасаючу благодать Сім Св. Таїнств.

Нашою свідомою участю в житті Церкві, в житті в Христі, ми співпрацюємо з насінням воскресіння, готуючись для нового неба і нової землі, для нового Єрусалиму, якого Будівник є Агнець Невісти (Пс. 118,73). Для Православної Церкви, вічна щасливість починає в нашому земному життю (Кол. 3,4). Св. Ап. Павло говорить Коринтянам про чотири прикмети нового тіла, воскресшого тіла, а саме: нетлінність, слава, сила і духовність (1 Кор. 15,43-44). Це являється неначе відповіддю на чотири складові елементи земного людського тіла.

Але, наше християнське життя, життя заховане в Христі воскресшим, можна описати двома словами: «пахучісттю» і«світлістю».Дорогоцінний мир Марії, сестри Лазаря, яким помазала ноги Іісуса Христа є таїнственною посилкою на пахучість воскресших тілес, які будуть мати – як научають св. отці – запах Христа, Нового Адама. Це все готується Христом Спасителем який робить «все нове» (Одкр. 21,5), але тільки в віруючій душі.

«Не забудьмо ніколи – пише Св. Юстин Попович – вірити в Христа Воскресшого означає вести безпереривно боротьбу протів гріха, протів зла, протів смерті».

Лишень в такому контексті розуміються слова псалмопівця відносно життя віруючої людини, яка повина йти «від сили до сили» (Пс. 83,8), слова св. Ап. Павла, який говорить що ми змінюється «від слави на славу, як відДухаГосподнього» (2 Кор. 3,18).

Cum se calculează data Paștelui?

Cea mai importantă sărbătoare, Învierea Domnului, are dată schimbătoare, pentru că sărbătorirea ei este influențată de mai multe condiții. În primul rând trebuie să pice într-o zi de duminică („Iar în ziua întâi a săptămânii, Maria Magdalena a venit la mormânt dis-de-dimineață, fiind încă întuneric și a văzut piatra ridicată de pe mormânt” – In. 20,1). În al doilea rând trebuie să fie prăznuită după Paștele evreiesc, care, la rândul său, depinde de două condiții, astronomice: trebuie să înceapă (ține mai multe zile) în prima noapte cu lună plină după echinocțiul de primăvară (21 martie). Cum prima lună plină de după echinocțiul de primăvară nu are dată fixă, nici Paștele evreiesc nu are dată fixă, deci nici Paștele ortodox nu are dată fixă.

Paștele ortodox este ținut de toate Bisericile ortodoxe după calendarul vechi (s-a hotărât ca măcar cea mai importantă sărbătoare să fie prăznuită deodată); cea mai devreme dată a Paștelui ortodox poate fi, după calendarul vechi, 22 martie (în cazul în care echinocțiul coincide cu lună plină și pică într-o sâmbătă), iar cea mai târzie dată a Paștelui ortodox poate fi, tot după calendarul vechi, 25 aprilie (în cazul în care este noapte cu lună plină chiar cu o noapte înainte de echinocțiu, adică, pe 20 martie). Deci data Paștelui ortodox, după calendarul vechi, poate varia între 22 martie și 25 aprilie.

Știindu-se data Paștelui evreiesc din anul răstignirii Domnului Iisus Hristos, 33, s-a stabilit că Învierea Domnului a avut loc în ziua de 9 aprilie, duminica imediat următoare Paștelui evreiesc.

Semnificația rugăciunilor speciale din Duminica Paștelui și Duminica Tomii

Sărbătoarea Învierii Domnului, pe lângă faptul că este cea mai importantă sărbătoare a noastră, mai are și anumite particularități. Fiind celebrată la sfârșitul celui mai aspru post al anului bisericesc, revenirea la regimul alimentar de dinaintea Postuluise face prin rugăciuni speciale de mulțumire și de binecuvântare. În Rugăciunea de binecuvântare a brânzei și ouălor Îi cerem lui Dumnezeu, „Ziditorul și Făcătorul a toate”, ca, gustând din acestea, „să ne umplem de harurile Tale cele date nouă cu prisosință și de bunătatea ta cea negrăită”. În Rugăciunea de binecuvântare a cărnurilor, cerem ca acestea să fie sfințite asemenea jertfelor aduse de către Avraam și Abel, să luăm cu vrednicie spre hrană cele „sfințite și binecuvântate de Tine”, amintindu-ne care este hrana cea adevărată: „Tu ești hrana cea adevărată”. În Rugăciunea de binecuvântare a păștilor spunem că așa cum în Vechiul Testament mielul era simbolul Paștelui (începând cu ieșirea din Egipt), pentru noi pasca este simbolul Paștelui, pentru că dacă mielul pascal al Vechiului Legământ simboliza Jertfa Mântuitorului, pasca simbolizează Pâinea Vieții, pe Însuși Mântuitorul. Rugăciunea de binecuvântare a Artosului, din Duminica Tomii, semănă cu rugăciunea de binecuvântare a pâinilor, uleiului, vinului și grâului de la Litie, Mântuitorul fiind numit și aici Pâine a Vieții, Pâine Îngerească, în timp ce Artosul este binecuvântat pentru sănătatea noastră sufletească și trupească.

Всіх святих пом’янувши…

Нігде не знайдемо такого утішительного слова відносно людини, а головно людини нової як в Св. Письмі.

Св. Ап. Павло пише коринтянам: «ви храм Божий і Дух Божий живе у вас» (1 Кор. 3,16) і також: «ви письмо Христове написане Духом Божим» (2 Кор. 3,3).

Або, які утішительні слова подає Св. Іван Богослов: «… бо Той, Хто у вас, більший за того хто у світі» (1 Ін. 4,4). Християни є носителями Невмістимого Бога, в Тройці славимого, Котрий є вищий всякої земної тимчасової влади. Для цього ми створені, для цього ми покликані щоб прославляли Свого Творця, очистились, освятились і зробили місце Йому в нашій душі і в усьому нашому существі.

Всі прагнемо здобути щось нове, тому що все нове звеселює нас. Але, самі себе зробити новими, постійно оновлюватись, це найдосколаніша радість. Цього ми не можемо зробити власними силами. Господь є Той Котрий робить все нове. «І сказав Сидячий на пристолі: ось, творю все нове. І каже мені, уточнює Св. Іван Богослов, напиши, бо слова ці істинні і вірні.» (Одкр. 21,5). Слова ці не тільки «істинні і вірні», але дуже таїнственні. Першому мученикові, Св. Стефану, було відкрито що Спаситель світу, Який вознісся на небо ще не сидить на Свому престолі, але «стоїть праворуч Бога» (Д.А. 7,56).

Те саме таїнство було відкрите і Богослову, який свідчить: «І я поглянув, і ось, посеред престолу і чотирьох тварин і посеред старців стояв Агнець, мов заколений» (Одкр. 5,6). За наукою св. отців, Господь Іісус Христос до падіння Вавилону не сидить ще на небесному престолі. До того – ж часу престіл Його є наше людське серце (Одкр. 3,20). Там Він оселюється і робить нас новими силою Св. Духа.

Шануємо в першу неділю по Сшестю Св. Духа всіх Божих угодників, які перемогли самих себе і зробились «храмом Божим», «письмом Христовим, написаним Св. Духом» прилучившись до ангелів Божих і здобули вінець святості і вічності.

Всі вони зрозуміли заклик Спасителя нашого: «будьте мудрі як змії і благі як голуби» (Мт. 10,16). Вони стали, з Божою поміччю, хитріші за «змія», тому що знайшли путь життя яке не кінчається з гробом але життя, яке наповнене радістю (Д.А. 2,28). Основою їхнього християнського життя була основа першої клітини християнів апостольських времен, тобто перебування в: науці Апостолів, в єднанні та переломнені хліба (в Св. Літургії), в молитвах та маючи страх в своїй душі (Д.А. 2,42-43).

Вони безпереривно закликають нас: «не засмучуйте Св. Духа Божого» (Єфес. 4,30) і «не вгашайте Духа» (1 Фес. 5,19), а «Господа Бога святіть в серцях ваших» (1 Петра 3,15).

Маємо таке миле забезпечення залишене нам Св. Письмом, над яким треба подумати глибше, а саме: всі святі, які прилучились до Небесного Єрусалиму є матір’ю нашою (Гал. 4,26). Сам Господь стверджує в Одкровенню, що вони є матір’ю нашою, тому що моляться за нас (Одкр. 5,8). Шануймо їх тепер всіх кожного разу окремо, коли Церква нас закликає, тікаймо від роду лукавого (Д.А. 2.40), який закликає зневажати свята, ходити по різних цьогосвітніх потребах в день їхньої пам’яті.

Не забудьмо що кожної нашої служби кінчаємо: «За молитвами всіх святих, Господи Іісусе Христе, Помилуй нас!»

Архиєрейська вечірня

В неділлю 11.07.2010 о 17,30 годині, наша церква мала відмінну честь щоб відслужилась архиєрейська Вечірня. Це була Вечірнянад святом Первоверховних Апосолів Петра і Павла. Вечірню відслужив Преосвященніший Єпископ Варлаам, Вікарний Єпископ Блаженнішого Патріарха Даниїла, у супроводі преп. от. інспектора Александра Моцок, дияконаПатріархії от. Іоана і певно ж у супроводі преп.от. Ген. Вікарія Івана Піцура.

На Вечірні брали участь ще два священослужителі: от. Юра Сакалош і от. Афанасій Росуш, старець Монастиря з Рускови.

Наприкінці Вечірні от. Вікарій Іван Піцура привітав гостей гарним, теплим словом, підкрислюючи що церква сігетська на цей час являється церквою центральною українців православних, тобто вікаріятською церквою.

Владика Варлаам сказав, впісля, коротеньку але дуже змістову проповідь про Св. Апостолів Петра і Павла. Владика подякував вірникам за гарне приняття з протесією і хліб – сіллю кураторів і вірників церкви, яку знайшов чисту, в гарному порядку і з чудовим розписом. Владику зворушив сильно наш великий скарб, частички 21 святих які знаходяться в цій стародавній святині.

Про це сігетське багатство спогадав і в наступній день, на храмовім святі в Краснім. Між присутніми вірниками знаходилось і багато румунів і декілька мадярів.

Настоятель церкви, от. Микола, подякував Владиці за цю ласку і подарував від імені своєї сім’ї, від імені от. сослужителя от. Маріуса, від імені кураторів і вірників ікону Богоматері, просячи Владику щоб пом’янув нас у молитвах своїх до Господа і Богоматері.

Владика Варлаам, наприкінці, подарив кожній особі, присутній у церкви, по одній іконці, а отець Вікарій Іван Піцура помирував всіх вірників.

Відходячи з храму, владика Варлаам написав в Євангелії святого вівтаря між іншими: «… відслужив я Вечірню сьогодні 11.07.2010 в відмінній Хрестовоздвиженській церкві українців православних з Сігету».

Ми всі також написали в своїх серцях: «це була прекрасна, благодатна Вечірня».

З іконографії Успінні Пресвятої Богородиці

Сама назва «успення» говорить про те, що смерть для Пресвятої Богородиці була спокійним переходом від землі до неба, куди Вона і бажала відійти, щоб перебувати зі своїм Сином Спасителем та з Господом. Окрім Богородиці було багато святих, серед яких чимало мирян, що з великою тугою за Богом умирали легкою, немовби радісною смертю.

Згідно з переданням, Богородиця за волею свого Сина досить довго жила під опікою Св. Йоана в Ефесі, де він служив єпископом. Можливо, перед смертю Вона вернуласяу Єрусалим, де до сьогодні стоїть церква Успення Пресвятої Богородиці. Найдавніше передання каже, що саме в цьому храмі Вона й відійшла у вічність.

Лик Богородиці виражає спокій, очі закриті, руки складені на грудях. Біля Неї стоїть Христос у мандорлі небесної слави та приймає у свої руки святу душу Матері. За візантійською традицією, душа Богородиці зображена як немовля, загорнене у біле крижмо.

Ангели й серафими супроводжують Христа, а апостоли, отці Церкви й святі з сумом проводжають Пресвяту Богородицю, яка була новозавітнім кивотом Божого Слова. Завдяки співдії Богоматері у Божому плані спасіння, ми, вірні, можемо разом із Нею знову ввійти у вічне, божественне життя з Господом.

За найдавнішим переданням і глибокою вірою Церкви, гріб Богородиці знайшли порожнім третього дня після Її погребення, коли Апостол Тома, який не встиг потрапити на похорон Марії, прибув до Єрусалиму. Так, Христос воскресив і прийняв Свою Матір до неба з душею і тілом. Церква вірить, що тіло Богородиці не зазнало тління, яке є наслідком гріха, оскільки Вона – «благодатна», з якою перебуває Господь» (Лк. 1,28).

Отже, Христос обдарував Свою Матір після Її смерті тим даром воскресення, який обіцяв усім людям в кінці віків (Лк. 20, 35-38). Так сповнюється пророцтво самої Богородиці, коли Вона, під натхненням Святого Духа промовила: «… Ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1,48).

На деяких іконах Успення зображено ангелів, що несуть на небо воскресле тіло Богородиці. У цьому – підсумок віри Церкви у те, що Христос вшанував Свою Матір, возвівши Її на почесний небесний престіл, з якого Богородиця підносить за нас молитву заступництва.

„Și nu ne duce pe noi în ispită”

Întrucât am fost întrebați de unii dintre credincioși: oare nu este greșeală în textul rugăciunii „Tatăl nostru” șianume: oare nu este greșit să ne rugăm „și nu ne duce în ispită”, se poate oare ca Dumnezeu să ne ducă în ispită? Cuvintele Sf. Scripturi nu sunt cuvintele unei cărți omenești, fie ea și opera celor mai mari gânditori. Multe locuri din Sf. Scriptură nu le putem înțelege ușor, nici nu putem vorbi despre tâlcul lor fărăpost și rugăciune.

De la bun început trebuie să menționăm faptul că ispita nu este tot una cu păcatul sau răul în sine. Sf. Ioan de Kronstadt se ruga: „Doamne, nu mă lăsa neispitit”.Iată ce spune Sf. Ap. Iacov despre ispită: „mare bucurie să socotiți, frații mei, când cădeți în felurite ispite, știind că încercarea credinței noastre naște răbdarea, dar răbdarea să-și aibă lucrarea desăvârșită, pentru ca voi să fiți desăvârșiți” (Iac. 1, 2-4).

Vom aminti în cele ce urmează câteva dintre exegezele Sf. Părinți, a marilor teologi, privind cuvintele susmenționate ale rugăciunii Tatăl nostru. Când ne rugăm „și nu ne duce pe noi în ispită”, cerem lui Dumnezeu „a nu fi copleșiți de ispită”, spune Sf. Chiril al Ierusalimului. „Dacă nu ne duce în ispită ar însemna înlăturarea oricărei ispite, zice același sfânt, Iisus n-ar fiadăugat: ci ne izbăvește de cel rău. Cel rău este demonul și noi cerem să fim eliberați”.

Alexander Schmemann, în explicarea acestor cuvinte, pleacă de la pătimirea Mântuitorului din ultima noapte a vieții Sale pământești, când Acesta, părăsit de toți, „a început a se întrista” (Mt. 26, 37), iar când „ispita s-a năpustit asupra Lui… a venit un înger din cer și-L întărea (Lc. 22,43). Asemenea și noi cerem ajutor ceresc, astfel încât aflându-neîn fața răului, a suferințelor, a ispitelor, credința noastră să nu se clatine… iar întunericul răului să nu pună stăpânire asupra noastră… toate ispitele să fie biruite de tăria credinței noastre”.

Marele apologet Tertulian menționează că Dumnezeu nu ispitește pe nimeni, ci doar îngăduie ispitirea din partea celui rău pentru a se arăta credința și statornicia drepților ce nu se supun „slăbiciunii și răutății care sunt ale diavolului”. Sf. Ciprian din Cartagina (sec. 3) spune că „nimic nu ne poate fi împotrivă, dacă n-a îngăduit mai înainte aceasta Dumnezeu”. După Fericitul Augustin, rostul ispitirii omului este întărirea acestuia pe drumul ce duce la mântuire. „Satan ispitește – spune el – însă nu în virtutea propriei sale puteri, ci prin îngăduința lui Dumnezeu, care voiește fie să pedepsească pe oameni pentru păcatele lor, fie să-i încerce ca să-i fortifice astfel în vederea iertării. Prin aceasta El ne face să înțelegem că nu trebuie să cerem să fim lipsiți de ispită, ci numai de a nu consimți în ispită”.

După Sf. Ioan Casian, ispita este necesară pentru dovedirea statorniciei noastre în credință. prin cuvintele „și nu ne duce pe noi în ispită”, trebuie să înțelegem, spune Sf. Ioan Casian: „nu îngădui să fim învinși când suntem ispitiți”.

Sf. Ioan Gură de Aur, neegalatul tâlcuitor al Sf. Scripturi, leagă ultimele cereri ale rugăciunii Tatăl nostru de formula de încheiere și explică una prin prisma celeilalte. Învățându-ne să ne rugăm „și nu ne duce pe noi în ispită”, „Domnul ne arată lămurit nimicnicia noastră, ne potolește trufia, învățându-ne să fugim de lupte… iar dacă suntem târâți în lupte, atunci trebuie să le înfruntăm cu curaj. Cel rău este numit aici diavolul. Domnul ne poruncește să purtăm cu el război neîmpăcat… din pricină că (el) duce cu noi război neîmpăcat fără ca noi să-l fi nedreptățit”. Iar prin cuvintele „și ne izbăvește de cel rău”, Domnul ne învață, spune același sfânt părinte, „să nu purtăm ură semenilor noștri, pentru relele pe care le suferim de la ei, ci să mutăm ura de la ei la diavol, pentru că el este pricina tuturor relelor”. Chiar cuvintele de încheiere a rugăciunii domnești „că a Ta (Dumnezeule) este împărăția și puterea și slava…” arată că Dumnezeu este Stăpânul întregii creații.

„Hristos arată – conchide așa de frumos Hrisostomul – că și diavolul care se luptă cu noi este supus lui Dumnezeu… Dumnezeu îngăduindu-i deocamdată împotrivire. De altfel diavolul n-ar îndrăzni să atace pe vreun om dacă n-ar lua mai întâi putere (mai concret permisiune) de la Dumnezeu. Nici împotriva porcilor n-a putut îndrăzni ceva până ce nu i-a îngăduit Domnul”.

Concluzia acestor frumoase (câteva dintre multele) tâlcuiri patristice o găsim la Sf. Ap. Pavel, care parcă sintetizează, anticipat, toate cele spuse până acum.

Iată ce spune marele Apostol al lui Hristos: „ispita nu v-a cuprins decât la măsura omenească. Dar credincios este Dumnezeu, Care nu va îngădui să fiți ispitiți mai mult decâtvă stă în putere, ci odată cu ispita vă va aduce și calea de a ieși din ea, ca să o puteți răbda” (1 Cor. 10,13).

Prin urmare nu este nici o greșeală în textul rugăciunii Tatăl nostru, textul este corect și, vorba înțeleptului mitropolit Antonie Plămădeală, „textul e text”.

Așadar încheierea rugăciunii Tatăl nostru pe noi vrea să ne smerească și să ne întărească, iar pe dușmanul nostru nevăzut să-l mărginească.

Binecuvântarea fructelor de Schimbarea la față

Reacţia lui Petru la această minune: „Doamne, bine este să fim noi aici; dacă voiești, voi face aici trei colibe: ție una, lui Moise una și lui Ilie una” (Mt. 17,4) este explicată chiar prin obiceiul sfințirii fructelor pe care îl săvârșim în fiecare an, tocmai de această mare sărbătoare. Chiar dacă Ev. Marcu mai adaugă după cuvintele lui Petru „căci nu știa ce să spună”, sugerând astfel uimirea sa, acest răspuns al apostolului ne oferă o informație foarte prețioasă. Ce fel de colibe vrea el să facă Mântuitorului și celor doi mari profeți? Una dintre cele mai importante sărbători evreiești e Sărbătoarea Corturilor. Această sărbătoare încheia anul religios la evrei, și ținea 7 zile, timp în care toți evreii, indiferent că locuiau în sate sau la Ierusalim, se mutau din casă în niște corturi ridicate în fața casei sau în curte. Care era înțelesul acestei sărbători se poate vedea cel mai bine din Cartea Leviticului, în care Dumnezeu îi descrie lui Moise cum anume se va ține această sărbătoare și care este semnificația ei. În primul rând este o sărbătoare care le aducea aminte evreilor de ieșirea din Egipt: „Timp de șapte zile veți locui în corturi; toți cei din Israel vor locui în corturi, pentru ca urmașii voștri să știe că în corturi i-am așezat Eu pe fiii lui Israel când i-am scos din țara Egiptului” (Lev. 23, 42-43). Dar, această sărbătoare era și una de binecuvântare a roadelor pământului: „În ziua întâi veți lua roade de pomi frumoși, stâlpări de finic, ramuri de copaci tufoși și de sălcii de râu și timp de 7 zile vă veți veseli înaintea Domnului, Dumnezeului vostru” (Lev. 23,40). Prima și ultima zi a acestei sărbători erau cele mai importante, pentru că în ele nu se lucra deloc, și tot atunci se aduceau jertfe în „adunare sfântă”. Tocmai această adunare sfântă o împlinesc Moise și Ilie vorbind cu Mântuitorul înaintea ucenicilor, adunarea sfântă a Împărăției lui Dumnezeu, pentru a arăta celor 3 ucenici împlinirea prorociilor din Vechiul Testament în Iisus Hristos, dar și pentru a arăta, tot prin El caracteristica cea mai importantă a Împărăției Sale: transformarea, transfigurarea, vizibilă în viețile sfinților, la care suntem chemați toți.

Locuri dificile din Sf. Scriptură

Spunem grele de înțeles, pentru că înțelegerea Scripturii nu depinde doar de inteligența fiecărui cititor, dar, în foarte multe cazuri și de anumite cunoștințe referitoare la mentalitatea, obiceiurile, dar mai ales limbajul scrierilor Bibliei, pentru că, de cele mai multe ori, neînțelegerile, sau falsele înțelegeri, pornesc de la necunoașterea limbajului folosit nu doar într-un alt spațiu, dar și într-un timp cu totul diferit de perioada în care trăim noi.

Având proaspete în memorie cele mai recente sărbători ale Maici Domnului (Nașterea, Acoperământul), ne vom aținti atenția asupra unuia din primele locuri grele de înțeles din Evanghelii: „Și nu a cunoscut-o până ce ea L-a născut pe Fiul ei” (Mt. 1,25). Lăsând la o parte orice altă argumentare scripturistică a faptului că Fecioara Maria nu a mai avut alți copii, să vedem de ce acest verset spune altceva decât ceea ce pare să spună. În limbaj biblic, adverbul „până”, „până ce”, are și o semnificație de continuitate – adică acțiunea dinaintea lui este continuată și după momentul care pare să îi pună capăt, exprimând o acțiune care nu se termină, care nu are un capăt. Pentru a exemplifica modul în care acest adverb până, până ce) mai este înțeles în Biblie, să ne uităm la alte locuri în care este folosit. Micol „n-a avut copii până în ziua morții ei” (2 Regi 6,23); „Șezi de-a dreapta Mea până ce voi pune pe vrăjmașii Tăi așternut picioarelor Tale” (Ps. 109,1); „Iată Eu cu voi sunt în toate zilele, până la sfârșitul veacului” (Mt. 28,20); proorocița Ana a fost „văduvă până la 84 de ani” (Lc. 2,37).Dacă toate aceste versete ar fi înțelese într-un stil libertin, atunci am avea următoarele concluzii: Micol a avut copii și după ce a murit, Dumnezeu Tatăl și Dumnezeu Fiul au aceeași cinste doar pentru moment, Mântuitorul este cu noi doar până la sfârșitul veacului, proorocița Ana s-a recăsătorit la 84 de ani.

De aceea nici versetul de la începutul Evangheliei lui Matei nu spune că Fecioara Maria ar fi avut și alți copii, iar dorința de a arăta cu orice preț aceasta din chiar acest verset, arată o îndepărtare de adevărata cunoaștere a Scripturii.

Este Biblia aceeași?

Cu toate că Biblia este una ea nu este aceeași. Oricât de neînțeles sau de lipsit de sens ar părea această afirmație, realitatea o confirmă. Din păcate, prea multe grupări „creștine” fac anumite „adaptări” ale Cuvântului lui Dumnezeu la ceea ce ei propovăduiesc. Chiar dacă uneori și recunosc aceasta, adăugând că acele modificări nu schimbă de fapt nimic, a scoate un cuvânt din Biblie, pentru a introduce un altul, în sprijinul unei idei, este totuși o modificare a Cuvântului lui Dumnezeu, este o interpretare: nu ceea ce spune Dumnezeu, dar ceea ce crede unul sau altul că ar vrea să spună El.

Un astfel de exemplu îl găsim în Psalmi: In Psalmul 96, 7, în Biblia ortodoxă, citim: ,,Să se rușineze toți cei ce se închină chipurilor cioplite și se laudă cu idolii lor”; în Bibliile protestante in Psalmul 97, 7 – căci numerotarea psalmilor nu este identică – scrie: ,,Sunt rușinați toți cei ce slujesc icoanelor și care se fălesc cu idolii”. Pentru cei de altă credință termenii „icoană” și „idol” sunt același lucru; chiar dacă recunosc faptul că în original nu apare termenul „icoană” ci „idol”, ei motivează spunând că pe vremea lui David nu existau icoane. Însă problema este adâncită de traduceri protestante în alte limbi; în limba engleză, acest verset sună exact ca cel în Biblia ortodoxă, fiind, deci, diferit de traducerea protestantă în română sau ucraineană. De ce? Pentru că s-a făcut această modificare doar în limbile țărilor majoritar ortodoxe, în încercareade a „propovădui adevărul”. Întrebarea este: Care adevăr? Adevărul lui Dumnezeu sau adevărul oamenilor?